Коли дочитуєш останню сторінку роману Стівена Кінга, щось змінюється. Залишається посмак: легка тривога, запитання без відповідей і відчуття, що світ навколо вже трохи інший. І тоді виникає просте, але настирливе питання: а що далі? У цій добірці талановиті автори, які працюють з тією ж напругою, з тією ж увагою до людини, як і Кінг.
Хочеш знову зануритися в темні історії, де жах не просто лякає, а торкається глибше — до підсвідомості, до того, що ми звикли ховати?
До вашої уваги автори, які говорять мовою страху, болю, віри, пам’яті й тіней, що живуть поруч із нами.
Пітер Страуб
Його ім’я часто звучить поруч із Кінгом не лише тому, що вони написали разом дві книжки — «Талісман» і «Чорний дім». Пітер Страуб був окремою творчою величиною. Його роман «Привид» (Ghost Story) — один із найкращих зразків американської готики другої половини ХХ століття. Це повільна, вдумлива історія про старість, провину, минуле, яке не зникає, і страхи, що повертаються після десятиліть тиші. Страуб багато уваги приділяє стилю і деталям. Його тексти менш динамічні, ніж у Кінга, але глибші в психологічному сенсі. Ідеальний варіант для тих, хто цінує повільне наростання напруги.
Джо Гілл
Справжнє ім’я — Джозеф Гіллстром Кінг. Але він не сховався за псевдонімом — він довів, що здатен самостійно будувати кар’єру. І зробив це переконливо. Його роман «Коробка у формі серця» — про старі платівки, привиди та внутрішній тягар минулого.
А «NOS4A2» — страшна казка про дитинство, викрадених дітей і дивну дорогу до викривленого світу Різдва, де час зупиняється. Гілл багато експериментує з жанрами: в нього є хорор, фентезі, постапокаліпсис, комікси. Але головне — він, як і батько, розуміє головне: жах — це не чудовисько, це те, що в середині людини.
Ширлі Джексон
Кінг неодноразово згадував Ширлі Джексон як одну зі своїх головних натхненниць. Її проза — це майже завжди клаустрофобічний простір: будинок, сім’я, замкнене місто. Її герої — це ті, хто не вписався у світ.
«Привид дому на пагорбі» — класика готичного роману, в якому головна страшилка — не привиди, а руйнування психіки.
А «Ми завжди жили в замку» — історія ізольованої родини, яка живе на межі реальності й параної. Джексон працює дуже точно — вона не описує страх, вона його підказує. І це діє сильніше, ніж будь-яке чудовисько.
Клайв Баркер
Британський письменник, який робить із хорору мистецтво у буквальному сенсі. Баркер — художник і сценарист, і це відчутно в його книгах: вони дуже візуальні, яскраві, іноді навіть надмірні. Він не боїться описувати фізичні страждання, змінені тіла, викривлену плоть. Але його твори не лише про кров.
Наприклад, «Імаджейка» — це масштабне фентезі з елементами жаху, яке ставить філософські питання про природу добра і зла.
А «Книги крові» — збірка оповідань, які відкривають інший вимір жаху — поетичний, болісний, символічний. Якщо Кінг — про буденність, у якій з’являється жах, то Баркер — про жах, який стає новою реальністю.
Реймонд Карвер
На перший погляд, Карвер зовсім не схожий на Кінга. У нього немає привидів, вампірів, чи апокаліпсису. Але якщо вам подобається в Кінгу те, як він показує звичайних людей у звичайних ситуаціях, і виводить з них щось дуже справжнє — варто спробувати Карвера. Його оповідання короткі, але надовго залишаються в пам’яті.
Наприклад, у збірці «Про що ми говоримо, коли говоримо про кохання» — прості діалоги, банальні сцени, але в них — така напруга, яка іноді сильніша за будь-який трилер. Ця проза — про мовчання, про те, чого не сказано, про тріщини в людських стосунках. Іноді саме це лякає більше за монстрів.
Чарльз Грант
Менш відомий, але дуже цікавий письменник, який спеціалізувався на «повільному» жахові. У його книгах немає різких поворотів, але є постійне відчуття, що щось не так. Атмосфера — головна зброя Гранта.
Його твори, як-от «Темні шепоти» чи «Оксамитова тінь», — це спроба передати страх не через події, а через простір і стан. Якщо вам подобаються найбільш «тихі» книги Кінга, як-от «Дівчина, яка любила Тома Гордона», то й проза Гранта вам може сподобатися.
Українські автори
Сучасна українська література теж говорить про страх. Не завжди буквальний — частіше екзистенційний.
Наприклад, Макс Кідрук у романі «Не озирайся і мовчи» поєднує трилер і наукову фантастику, але головне — розповідає про травми, які формують людину.
Остап Українець вміє працювати з міфом і атмосферою — в «Тамплієрах» і «Канцелярії хрестових походів» є відчуття альтернативної історії, наповненої тінями.
Марія Галіна — це вже ближче до магічного реалізму з елементами хорору, де фантастика стає інструментом розмови про пам’ять, втрату, внутрішній розлад. Усе це — наші історії, розказані мовою, яка резонує з тим, що робив Кінг у свої найкращі роки.
У творчості Кінга приваблює не лише страх, а те, як він показує людину — складну, вразливу, іноді зламану, але завжди справжню. І саме тому його книги читають не лише заради сюжету, а щоб відчути — себе, світ, іншу перспективу. У кожного автора з цієї добірки є свій шлях до тих самих глибин. У когось це повільна тривога, в когось — експеримент із формою, у когось — точне слово, яке б'є сильніше, ніж постріл.
Отже, література, яка залишає слід, завжди має багато голосів. І кожен із них може сказати щось саме вам — у правильний момент, правильним тоном, руйнуючи всі страхи.
Карина Бінюкова
